Xanadu: історія про альтернативний гіпертекст, який не витримав реальності
- Катерина Мещерякова
- 19 черв.
- Читати 7 хв
Проєкт з екзотичною назвою Xanadu заслуговує на увагу з кількох причин. По-перше, це найтриваліший «довгобуд» в історії інтернету. Його почали розробляти у 1960-х, на початку ери програмування, а остаточно припинили роботу над ним у 2014 році. По-друге, ідеологом та візіонером проєкту був не програміст, а філософ і трохи кінорежисер — американець Тед Нельсон. Саме він придумав термін «гіпертекст». По-третє, елементи Xanadu, як-от мікроплатежі та трансклюзія, можна знайти у сучасних технологіях, наприклад у NFT. HBJ розповідає історію про альтернативний гіпертекст, проєкт якого міг принести приголомшливий успіх його творцю, але закінчився нічим і виявився майже забутим.
Хто такий Тед Нельсон
«Блідий, незграбний, але енергійний чоловік в одязі з багатьма кишенями, у яких він носить якусь надзвичайну кількість речей. Те, що не поміщається, він прикріплює до пояса. Нерідко він приходить на зустріч з аудіомагнітофоном, відеокамерою і касетами, червоними, чорними чи срібними ручками, роздутим гаманцем, блокнотом у шкіряному футлярі, величезним брелоком на довгому висувному ланцюжку, ножем Olfa, стікерами, різноманітними пакунками старих квитанцій, набором одноразових паличок для їжі, снек-батончиком», — так описує творця Xanadu журналіст Wired у величезному матеріалі про проєкт 1995 року.
Попри те, що Тед Нельсон став відомим насамперед у технічних колах, він походив з сім’ї, яку сміливо можна називати творчою. Батько — режисер, мати — акторка-володарка «Оскару». Єдиним містком між Тедом та технологіями стали бабуся та дідусь, які з дитинства прищепили йому любов до науки та читання.
У коледжі Нельсон спочатку здобув ступінь бакалавра філософії, а потім став вивчати соціологію в Чиказькому та у Гарвардському університетах. Саме в аспірантурі Гарварду він познайомився з електронно-обчислювальними машинами — тоді громіздкими пристроями, які займали цілі приміщення. Це наштовхнуло його на амбітну ідею: створити глобальне сховище усіх накопичених знань людства.
У 1960 році Тед Нельсон придумав систему, в якій усі тексти були б пов’язані між собою: користувачі могли б коментувати, редагувати чужі матеріали, а всі зміни й посилання — зберігалися й відстежувалися. Такий формат мав стати простим та інтуїтивним для всіх користувачів. На той час, коли Нельсон почав втілювати свої ідеї, не існувало навіть найпростіших текстових редакторів.
Однак творцем Xanadu рухала не тільки місія зберегти знання для людства. Згадайте його екстравагантний зовнішній вигляд. Журналіст, який його описав, звернув увагу не лише на кількість кишень та різнорідні предмети, а й на препарати, які приймав винахідник. Вони свідчили про труднощі з фокусом і пам’яттю. Журналіст помітив, що Тед Нельсон страждав на важку форму синдрому дефіциту уваги й шукав рішення, які полегшать йому життя.
Чарівне місто Xanadu
Винахідник задумав комп'ютерну програму для відстеження всіх шляхів мислення, що призвело до концепції «документів майбутнього» — нового виду інтерактивних медіа. Ця технологія мала не тільки спростити його власне життя, але й допомогти іншим краще орієнтуватися у надмірній кількості інформації.
Ідея полягала в тому, що користувач бачить на екрані всі документи та зв’язки між ними й може вільно переходити від одного до іншого за текстовими посиланнями. Перегляд відбувається в нелінійному порядку: кожен сам обирає, як читати матеріал. Такий підхід дозволяв би досліджувати пов’язані теми глибше й інтуїтивніше, ніж традиційне лінійне читання.
Система передбачала наочне відображення зв’язків між документами та максимально просту навігацію: жодної ієрархії файлів — лише взаємопов’язані тексти, які можна одночасно порівнювати, коментувати та анотувати. Це були справді новаторські ідеї, зважаючи на те, що масове впровадження графічних інтерфейсів відбулося лише у 1980-х роках.
Тед Нельсон назвав свою гіпертекстову систему Xanadu на честь чарівного місця з поеми Семюеля Тейлора Кольріджа «Кубла-хан». Цей проєкт задумувався як глобальна гіпертекстова бібліотека для публікацій, обговорень і врегулювання авторських прав. Крім двосторонніх зв'язків між документами, система мала самовідновлюватися, автоматично знаходячи альтернативні шляхи передачі даних у випадку збоїв.
Принципи Xanadu
Те, що ми сьогодні сприймаємо як належне — копіювання тексту, односпрямовані гіперлінки, відсутність історії редагування сторінки (принаймні публічно) — для Теда Нельсона було обмеженням. Ще у 1960-х він пропонував альтернативну модель роботи з інформацією — більш прозору, гнучку й етичну. Ось основні концепти, на яких мала будуватися його система.
Transclusion (трансклюзія). Механізм, який дозволяє відображати вміст з іншого документа без його дублювання. Це не копія, а «живе» вбудовування: будь-яке оновлення джерела автоматично оновлює й усі місця, де цей фрагмент використано. Завдяки цьому зберігається цілісність, точність та економія простору. Нельсон вважав, що саме так має працювати цитування в цифрову епоху — із прямим посиланням на оригінал, а не «копіпаст» вручну.
Bidirectional links (двосторонні посилання). На відміну від односторонніх гіперлінків WWW, Нельсон передбачав, що кожне посилання повинно бути взаємним: не лише А знає про В, а й В про А. Це б дозволило краще відстежувати контекст, реагувати на згадки та будувати щільні мережі знань.
Versioning (версійність). Усі зміни в документі, включно з авторством, джерелами й часом редагування, повинні зберігатися. Це б дозволило не тільки «відкотитися» до попередніх версій, а й простежити шлях розвитку ідеї. У системі Нельсона не існувало б безіменних правок: все було би зафіксоване і видиме.
Збереження контексту і джерела. Жоден фрагмент не втрачає своє походження. Будь-який уривок, включений до нового тексту, завжди «пам’ятає», звідки він був узятий. Це протиставлення сучасному вебу, де контекст легко втрачається, джерела часто стираються, а дезінформація поширюється без сліду.
Окрім цього, ідеологія Xanadu містила цілу низку інших важливих ідей. Наприклад, кожен користувач повинен мати доступ до будь-якого опублікованого в системі електронного документа незалежно від місця його фізичного зберігання, але з урахуванням наявних прав доступу.
Документи можуть посилатися один на одного, а також зберігати дані будь-якого типу: текст, таблиці, формули, графіку. За посиланнями можна простежити з одного документа в інший, таким чином, користувач може самостійно визначати траєкторію вивчення опублікованих у Xanadu матеріалів. Для того, щоб встановити посилання на інший документ, не потрібен спеціальний дозвіл від його автора. Обговорювалася навіть можливість невеликих виплат авторам за використання їхнього контенту.
Розвиток альтернативного гіпертексту
У 1970-х роках Тед Нельсон почав співпрацювати з програмістами, які зацікавилися його ідеями. Одним із них став Роджер Грегорі — учень, а згодом і головний соратник Нельсона. Саме він очолив розробку технології гіпертексту, що передбачала цитовані документи з контролем версій, двосторонні посилання, механізми відстеження авторських прав та систему виплати роялті авторам.
У 1979 році команда створила Xanadu Classic — першу реалізацію концепції, що являла собою складну структуру гіперзв’язаних документів, побудовану на унікальній схемі адресації.
Пізніше Грегорі разом із програмістом Марком Міллером почали над Xanadu 881. У цій версії інформацію знаходили у величезному адресному просторі та формували розподілену мережу з багатьох серверів, де кожен зберігав свою частину спільних даних. Система підтримувала синхронізацію змін у реальному часі, враховуючи дії користувачів і активність інших вузлів мережі.
Наприкінці 1980-х проєкт отримав інвестиції від компанії Autodesk. Розробник CAD-систем побачив у Xanadu потенціал радикальної трансформації управління цифровим контентом. Попри новий імпульс, розвиток ішов повільно, а команда зіштовхувалася з серйозними технічними викликами.
У чому причина? Технологічна база того часу просто не встигала за амбіціями ідеї. Розподілені системи були ще в зародковому стані, інтернет лише починав формуватися, а обчислювальні потужності серверів були надто обмежені для обробки й зберігання гіпертекстових зв’язків, історій версій і мікроплатежів. Ідеї Нельсона вимагали не лише складної логіки, а й високого рівня надійності та швидкості, яку на той момент забезпечити було неможливо.
Концепція World Wide Web, яку представив Тім Бернерс-Лі, остаточно поламала плани творців Xanadu. Вона була значно простіша та швидша, а тому швидко перетворилася на стандарт. Xanadu спіткали серйозні технічні та концептуальні проблеми. Складність системи, високі вимоги до продуктивності та масштабованості, а також відсутність просунутих технологій того часу робили проєкт складним для реалізації.
Чому ідея Xanadu зазнала невдачі
У 1992 році фінансування Xanadu згорнулося. Інвестори не побачили результатів, на які розраховували. Крім того, Нельсон посварився з багатьма ключовими розробниками. Утім, робота продовжилася уже з новими людьми. Проєкт став фактично благодійним, його підтримували друзі й ентузіасти без зарплат і перспектив.
Попри свою інтелектуальну глибину, Xanadu так і не ставсистемою, що працює. Причин кілька.
Архітектура Xanadu була надто складною для свого часу. Можливо, для будь-якого часу в принципі. Система мала зберігати повний контекст кожної цитати, підтримувати ідеальне версіювання, здійснювати мікроплатежі авторам при кожному використанні фрагмента, гарантувати стабільність усіх посилань у документ-мережі. Така структура вимагала обчислювальних ресурсів, які в 1960–80-х роках просто не існували. Навіть сьогодні реалізація повноцінної глобальної мережі за моделлю Xanadu була б технічним викликом.
MVP не було, а проєкт постійно «перебудовували». Тед Нельсон так і не запустив жодного прототипу, бо щоразу ускладнював його новими вимогами. У результаті Xanadu роками залишався у статусі довгобуду. А от гнучкіший WWW устиг закріпитися як ринковий стандарт, хай і з компромісами.
Тед Нельсон був блискучим візіонером, але слабким проджектом. Він не був технічним спеціалістом і не міг самостійно реалізувати власну концепцію. Його ідеї захоплювали, але командна динаміка страждала від відсутності структури. Нельсон конфліктував із розробниками, часто змінював плани, а стиль його управління межував із хаосом. Чого тільки вартує випадок, коли один з програмістів покинув проєкт через бійку з колегою.
Xanadu спочатку випередив свій час як технологія і запізнився як продукт. У 1970-х проєкт вперся в ліміти потужності процесорів. У 1980-х — страждав від технічного боргу, застарілих мов і архітектури. А коли в 90-х з’явився Web, світ обрав його як практичне й масштабоване рішення, яке працювало тут і зараз. Ринку уже не була потрібна ідеальна альтернатива.
Що залишилося від Xanadu
Попри те, що Xanadu ніколи не став робочим продуктом, він залишив глибокий слід у цифровій культурі. Хоча технічна реалізація не відбулася, ідеї, які заклав Тед Нельсон, поступово дали життя десяткам успішних рішень.
Насамперед Xanadu здобув статус найвідомішого vaporware в історії ІТ. Понад 30 років розробки без жодного стабільного релізу. Але саме цей провал виявився продуктивним: він показав, наскільки далеко може зайти концептуальне мислення, навіть якщо воно не підкріплене реалізаторською дисципліною. У певному сенсі Xanadu став символом того, як ідеї можуть випереджати інфраструктуру.
Ключова з них — гіпертекст як нелінійна структура мислення — була вперше теоретизована саме Нельсоном. І хоча WWW пішов шляхом спрощення, розробники перших браузерів і сучасних систем керування контентом безпосередньо надихались його підходом. Саме завдяки цьому філософія пов’язаних знань сьогодні лежить в основі архітектури Вікіпедії, структурованих редакторів типу Notion і навіть систем типу LLM Retrieval.
Ще одне — маніфест Computer Lib / Dream Machines, який Нельсон опублікував у 1974 році. Книга стала культовою серед хакерів і програмістів майбутнього. Вона сформувала уявлення про те, що програмісти — не просто технарі, а агенти змін, які мають моральну відповідальність за інфраструктуру знань. У цьому сенсі Нельсон випередив і хвилю opensource-руху.
Контроль версій, зворотні посилання, прозоре авторство, інтелектуальні права — усе це з’явилося в продуктах, якими користуються щодня. Google Docs, Git, Creative Commons, Wikipedia втілюють фрагменти Xanadu, адаптовані до ринкових реалій і технічних можливостей. Тому проєкт, який формально провалився, насправді виконав свою місію.
