У рубриці «Genesis Crew» ми публікуємо історії про співробітників Genesis з цікавими захопленнями та досвідом. Героїня цієї статті — Даша Максимова, UI/UX дизайнерка компанії Jiji, яка розвиває класифайд у Нігерії. Також Даша професійно займається музикою: гурт On The Wane, співзасновницею та фронтвумен якого вона була, став відомим не лише в Україні, а й за кордоном. Про музику On The Wane писали профільні західні видання, команда планувала тур по Європі. Нині Даша започаткувала сольний електронний проєкт — 6TH CROWD. Навесні вона випустила дебютний реліз Avoid the Void та готується видати наступний на французькому лейблі. Водночас Даша не збирається залишати дизайн і розповідає, в чому полягає схожість її двох професій.
Про кар’єру
Я вивчала «Економіку підприємства» — спочатку в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, потім перевелась до Київського авіаційного. Ще під час навчання зрозуміла, що це не те, чим я хочу займатись. Працювала дуже на різних роботах: від McDonalds і продавчині музичних інструментів до контент-менеджерки. У дизайн мене привела музика. Якось, коли працювала у музичному магазині, сиділа на касі, малювала Тома Йорка (лідер гурту Radiohead — ред.). Мій колега подивився і запитав, чому я не стану дизайнером. Я замислилась. Кілька років самостійно навчалась ночами: пробувала щось робити в фотошопі, ілюстраторі та зрозуміти, що таке дизайн. Загалом у професії я вже вісім років. Пройшла шлях від графічної дизайнерки в різних сферах (принт, диджитал) до веб та UI/UX.
Одного разу я влаштувалась графічною дизайнеркою в диджитал-агенцію, побачивши оголошення, що шукають дизайнера-музиканта (сміється). Під час співбесіди з директором за спиною у нього висіла бас-гітара, і я зрозуміла, що хочу до них. Насправді для позиції не потрібна була музика. Просто хтось сказав директору, що музиканти — кльові, і тому він захотів оточити себе такими людьми. В агенції я усвідомила, що хочу займатися вебом і виросла там від стажера-графіка до керівника вебвідділу. Коли йшла з компанії, то розуміла, що моєю наступною роботою має стати продукт. Бо робота в агенції більше схожа на аутсорс: ти щось створила і віддала, і вже не маєш змоги розвивати далі. А мені хотілось саме цього. Про вакансію в Genesis мені розповіла подруга. Я прийшла на співбесіду і побачила, що тут є доля хаосу, але корисного, підпорядкованого здоровому глузду. Це породжує ідеї. І той факт, що тут все побудовано на аналітиці, і вона власна, мене дуже зачепив.
Про дизайн
Моє головне завдання — щоразу знаходити спосіб зробити продукт ефективнішим. Це може бути будь-що: від редизайну вебу чи дослідження UX-шляхів до опитувань користувачів, щоб отримати їхні відгуки. Я розробляю питання, надсилаю їх поштою або прошу колег в Лагосі зробити відеоінтерв’ю з користувачами. Потім аналізую інформацію, і ми дискутуємо з командою, як з цього дістати користь. Все, що стосується інтерфейсу, — моя робота. Перефарбування кнопочок — теж (сміється). В роботі я використовую статистику, психологію та здоровий глузд. Психологія дуже тісно переплітається з UX, бо ти намагаєшся зрозуміти, що людина відчуває в той момент, коли вона клікає або ні на ту кнопку, що тобі треба. Найбільше мені подобається в роботі, що ми працюємо на нестандартному ринку. На перший погляд, це дуже не дизайнерські речі — слабкий інтернет, дешеві телефони з маленькою роздільною здатністю, користувачі часто навіть неписемні або вони мають дуже маленький досвід у користуванні інтернетом. А для мене це дуже цікаво, тому що це не просто подивитися на dribbble гарні картиночки, почитати, як логічно побудувати чек-аут і все. Це трохи більше — постійне дослідження. І це мене дуже драйвить: те, що треба розібратися і поставити себе в нове становище. Дизайн — це не просто, «щоб було красиво». Він має щось сказати, донести ідею. Коли створюєш сайт, не можеш керуватися тими самими принципами, що й при роботі над різдвяною листівкою. UI/UX та графічний дизайн відрізняються, але у них є спільна риса — комунікація. Дизайнер має відповідати за логіку і результат. Це я зрозуміла після курсу UI/UX від Саші Іванова в Projector. То був його перший набір, а нині Сашин курс читається не для початківців, а для вищого рівня спеціалістів. Цей курс перевернув моє розуміння ролі дизайнера в розробці. До нього я теж думала, що дизайн — це більше про красиве, елегантне і подібні абстрактні слова. Коли я працюю над складною і нудною задачею, яка здається взагалі не дизайнерською, то використовую інструмент Віталія Фрідмана — геймифікацію. Фрідман читав лекцію на Projector. Він в хорошому сенсі задрот: уміє зробити цікаву задачу зі складної багаторівневої таблиці і перебудувати все так, щоб сприймати процес як гру.
Три якості, необхідні UI/UX дизайнерам
Допитливість. Існує хибна думка, що дизайнер — це художник. Але дизайн з англійської перекладається як «створювати, конструювати щось, чого не існувало раніше». Це ближче до інженерії. Допитливість в цьому сенсі означає ставити собі питання: що буде, якщо скласти так чи так. Здоровий глузд. Він обов’язково має доповнювати допитливість. Якщо людина не може спиратися на свої знання і досвід, зіставити їх зі знаннями колег та усвідомлювати, як змінюють продукт її рішення, то вона не може працювати дизайнером. Немає книжок, як зробити якісний класифайд для регіонів Африки. Такі знання здобуваються по крупицях, і щоб їх аналізувати та систематизувати, а потім приймати рішення, потрібен здоровий глузд. Можливо, правила кажуть одне. А в реаліях ти прикладаєш подорожник загальних правил до своєї рани, але воно не спрацьовує — треба щось іще. І ось тут дуже допомагає здоровий глузд і здатність брати відповідальність за свої рішення, оцінити ризики та проговорити їх з командою, повідомити заздалегідь усіх учасників процесу. Емпатія. Є багато інформації про те, як будувати шляхи користувача, але це узагальнена теорія. Люди в різних регіонах і з різних соціальних класів дуже різні, у них відрізняються потреби та способи мислити. Коли ти продаєш теслу в США — це одне, а старий телефон десь в Нігерії — зовсім інше. У таких покупців різний досвід з інтернетом та аплікаціями, а також різні мотиватори відкривати той чи інший продукт через різні фінансові можливості і страхи, з цим пов’язані. Щоб аплікувати світовий досвід до свого продукту, дизайнер повинен намагатися відчути те, що відчуває конкретна людина. Здатність винести своє его за дужки та спробувати відчути, що потрібно користувачу — це важливо. Все інше — розуміння композиції, знання софту тощо — набувається.
Про музику
Я з дитинства мріяла про музику, але батьки мене не віддали до музичної школи. Коли приїхала в Київ, то знайшла роботу в музичному магазині, щоб бути ближче до цієї сфери. Першу свою гітару придбала в кредит. Це була бас-гітара. Тому що в юнацькі роки мене вразив гурт Morphine, в якому фронтмен грає на бас-гітарі, але він її використовує дуже у своєрідний спосіб — не як ритм-секційний інструмент, а як основний. Я дивувалася, що так можна. До того ж мій партнер був гітаристом (грав на електрогітарі), і це були правильні умови, щоб створити наш перший гурт. Сталось це 11 років тому. Я тоді тільки навчалася грати, ми їздили за Київ, щоб дешево знімати репетиційну базу… 2014 року з’явився On The Wane — наш перший гурт, який отримав ім’я та слухачів. Ми були «широко відомими у вузьких колах», як-то кажуть (сміється). Я так само грала на басу та була вокалісткою, мій партнер — грав на гітарі. В Україні у нас була невелика аудиторія, за кордоном — значно більша. Це пояснюється тим, що музика On The Wane не дуже легка для сприйняття — з елементами нойз-року, холодного пост-панку. Таке слухають не так багато людей, як «Один в каное» чи Дорна. І все ж таки аудиторія у нас була. Про On The Wane писали музичні видання Європи, нас запрошували на концерти за кордоном. Але ми так і не виїхали нікуди, крім Білорусі. Щоб окупити виступ в європейській країні, має бути не один концерт, а тур. І на той момент, коли почали з’являтися можливості його організувати, проєкт розпався. Я почала писати електронну музику під іменем 6TH CROWD. Навесні вийшов перший мій EP в стилі електро. Перед карантином встигла навіть зіграти лайв у «Хвильовому» з цим матеріалом. Той факт, що про On The Wane знають в Італії, Німеччині, Франції, Аргентині, допомагає мені зараз налагоджувати контакти з лейблами та організаторами концертів, бо мене знають як фронтвумен On The Wane.
Мої основи як музикантки заклались, коли я зрозуміла, що всі правила можна перевернути, змінити і створити щось нове. До цього усвідомлення я прийшла, слухаючи Morphine, Бйорк та Sonic Youth. Усі вони ламали певні канони. У Morphine нетипове поєднання інструментів: лише барабани, бас-гітара і саксофон. Бйорк теж дуже оригінальна виконавиця, і Sonic Youth використовували інструменти не так, як треба (сміється). Думаю, що на ритмічну мою складову вплинули ще Beastie Boys. Від них у мене любов до ламаних ритмів. Нині мій улюблений електронний музикант — Squarepusher. Це продюсер, який дуже складні, часто некомфортні ритми компонує з класичними інструментами, як-от бас-гітара чи піаніно та з семплами зі старого джазу.
Музика для мене — не просто захоплення, однак і як бізнес я її не сприймаю. Якщо я хочу заробляти музикою, то повинна ставитися до неї як до продукту та підлаштовувати під певну аудиторію. Від того, скільки я хочу заробляти музикою, залежатиме, на яку аудиторію я маю орієнтуватися. Мені це не підходить. Та музика, яку я хочу грати, вона для меншої аудиторії, але ширшої, ніж в On The Wane, тому що українська танцювальна сцена зараз переживає бум.
Музика+дизайн
Я не залишаю дизайн, щоб займатися виключно музикою — не хочу замінити творчий процес бізнес-плануванням. Якщо я встановлю рамки, то втрачу те, що музика мені дає. Коли я бачу, що люди танцюють під мою музику, купують її, пишуть подяки — оце моя винагорода.
Коли я почала писати танцювальну музику, то відчула сильний зв’язок з дизайном, подібність двох процесів. Продюсери поміж собою називають електронну музику ще UX-музикою. Бо пісенна музика егоцентрична: автор пісні розповідає свою історію та переживання і віддає їх іншим. Слухач може емпатувати цьому або ні. Танцювальна чи інструментальна музика більше про слухача, бо саме слухач наповнює її змістом. Коли ти слухаєш щось, де не розказана чітка історія, ти переживаєш власні емоції. Твій емоційний стан і сприйняття поєднуються в моменті з музикою, і все це стає твоєю історією. При написанні музики продюсер має розуміти, як люди танцюють і що в цей момент сприймають, щоб не зламати їм настрій. Оце зміщення фокусу від творця до того, хто сприймає продукт, я помітила спочатку в музиці, а потім зрозуміла, що і в дизайні, по суті, те саме роблю. Я б не сказала, що маю фанатів на роботі. Може, смаки не співпадають, але я й не сильно афішувала, що є музиканткою. Щоправда, на останньому моєму концерті була наша офіс-менеджерка Настя Соловйова.
Тайм-менеджмент
Якщо людина насправді чимось захоплена, питання знайти час не поставатиме. Готуватися до марафонів поза роботою, виховувати дітей тощо — усе це потребує значного часу. Музика поглинула якісь дрібніші мої захоплення: я перестала кататися на велосипеді, набагато менше проводжу часу в барах з друзями. Але частина хобі вижила. Наприклад, гори. Я люблю цю «люту дічь» зі снігом, льодорубом та палаткою десь високо в Альпах чи на Кавказі. Такі походи звільняють голову від зайвого, і я зосереджуюсь на одному — вижити. З більш легкого: відкриттям цього літа стали сапи й каяки. Мінімум раз на тиждень я виїжджаю вранці на Дніпро, о 7:00 річка ще гладенька, людей немає… Посеред тижня це для мене офігенний спосіб перезавантажитись. Під час карантину я отримала важливий інсайт — мені краще писати музику вранці, а не вночі, як раніше. З 7:00 до 10:00 — це ідеальний час, поки логічна частина мого мозку ще не прокинулась. За три години слух втомлюється, і я перемикаюсь на дизайн. Такий графік є більш ефективним для обох занять. Бо раніше я робила навпаки: зранку робота, музика ввечері, часто засиджувалася допізна, а вранці була невиспана і ввечері вже не мала творчих сил, бо віддала всю енергію роботі. Помінявши ці заняття місцями, я зрозуміла, що вистачає енергії для всіх проєктів, варто лише для кожного знайти правильний час. Під час карантину відпала купа звичних активностей — сходити в бар, кіно, на вечірку, їхати в офіс. З’явилася можливість побудувати власний графік, який показав, що можна встигати ще більше.
Послухати музику Даші:
6TH CROWD на YouTube