Ми продовжуємо серію публікацій про співробітників Genesis з цікавими захопленнями й досвідом. Цього разу ми розпитали Олександра Михайлюту, тимліда бекенд- та вебнапрямів у Headway, розробника з дванадцятирічним бекграундом, про те, як це — літати на параплані.
Два роки тому Олександр приєднався до стартапу Headway та став першим бекенд-розробником у цьому проєкті. Влітку він уперше спробував параплан та не на жарт захопився польотами. Розповідаємо, як Олександр познайомився з Genesis (ще до того, як компанія одержала таку назву), як він пройшов співбесіду в полях Київської області та чому варто «виходити» в небо.
Про старт у програмуванні
Ще зі школи я люблю працювати з комп’ютерами. Підходиш до цієї машини, натискаєш декілька клавіш — і відбувається магія. Тому щодо майбутньої професії не сумнівався: хотів стати розробником. Після випуску вступив на факультет менеджменту та інформаційних технологій. Назву мого вишу змінювали чи не щороку. Врешті-решт, я завершив Криворізький Національний Університет. І назву запам’ятав, бо так записали в дипломі. Так, це той самий виш, де викладає батько чинного президента Олександр Зеленський. Він доктор технічних наук, і вів у мене декілька дисциплін. Після першого курсу я працював програмістом і робив прості вебсайти на замовлення. Тоді ніша була дуже популярною, а мені хотілося працювати над власним проєктом. Драйвив і процес, і результат. З одного боку, подобалася ось ця романтика, коли ви з командою допізна засиджуєтеся в офісі над релізом нової фічі. З іншого — класно бачити, що це не дарма і ваша робота корисна для юзера.
Про початок роботи в Genesis та перехід до Headway
Я «познайомився» з Genesis ще до того, як компанія отримала таку назву. Тому що до епохи «Вконтакте» зареєструвався в найбільшій українській соціальній мережі Connect.ua (у 2008 році соцмережу запустили співзасновники Genesis Володимир Многолєтній та Василь Ульянов разом із партнером Сергієм Коркіним — ред.). Досі пам’ятаю, який вигляд мав той сайт. Власне на роботу до ІТ-компанії Genesis я потрапив уже у 2015 році на позицію Junior PHP-розробник. Прийшов на проєкт Sendios, що розробляє інструмент для імейл-маркетингу. До того шість років писав код у різних вебстудіях і працював з мобільним оператором Life (зараз це Lifecell). Коли став тимлідом, питань щодо управління людьми з’явилося більше, ніж відповідей, які можна нагуглити. Я дуже вдячний своєму керівнику, який мене підтримував. Та щойно я заповнював одні прогалини в знаннях — виникали інші. Крім того, я відчував свою відповідальність, адже неправильний найм міг поставити під удар роботу всієї команди. Тому я знайшов собі ментора. Ним став Антон Павловський (засновник та СЕО стартапу Headway — ред.). Тоді він був СРО у Genesis і сім років менеджерив різні команди. Відділ Антона співпрацював із Sendios, тож ми познайомилися й трохи спілкувалися. Ми багато обговорювали різні менеджерські практики, він радив книжки, які варто прочитати. До того ж виявилось, що у нас є спільне захоплення — мотоцикли. Антон їздив до офісу на своєму BMW, і я постійно заглядався на нього, коли проходив повз офісну парковку. Одного разу ми з Антоном навіть вибралися покататися разом на мотоциклах — грузли у глині в полях Київської області й витягали одне одного з бруду. Після цього я придбав той самий BMW і він залишився в мене. Пару років тому я звільнився з Sendios, перейшов через дорогу і приєднався до стартапу, який тільки-но запустив Антон. У мене не було співбесіди — думаю, що я пройшов її під час тієї поїздки на мотоциклах. Так я став першим бекенд-розробником у Headway.
Про досвід роботи в книжковому стартапі
Headway — це застосунок, де зібрані короткі змісти, інсайти та головні ідеї нон-фікшн видань. Тут можна прочитати або прослухати книгу за 15 хвилин, усього є понад тисячу видань про бізнес, мотивацію та психологію. Відповідно, любов до книжок та нових знань вшита в ДНК Headway. Команда загалом багато читає, у кожного свій підхід. Я обираю книжки відповідно до своїх цілей та потреб. Якщо відчуваю нестачу знань, наприклад, в менеджменті, починаю шукати книги на цю тему. Headway допомагає, коли я хочу зрозуміти, чи варто звертатися до того чи іншого тексту. Але самі видання намагаюсь читати повністю — мені подобається «розмовляти» з автором, записувати, а потім передивлятися свої нотатки. Я відповідаю за сталий розвиток наших продуктів та людей у команді. Слідкую за тим, щоб продукти працювали без перебоїв, а код можна було легко підтримувати й тестувати. Команда, з якою я працюю, використовує дві основні мови програмування — Golang, JavaScript. Інша важлива частина роботи — наймати найкращих людей до команди та мотивувати їх досягати крутих результатів. Продукт — це основне. Ось головний принцип моєї філософії. Це означає, що я намагаюсь допомагати команді залежно від актуальних потреб. Якщо потрібен фронтенд, а в нас немає відповідного фахівця — напишу код. Якщо треба знайти крутого бекенд-розробника — допоможу з наймом. Якщо розумію, що зараз найкорисніше замовити для всіх піцу — окей, піду й замовлю. Мені дуже подобається, що в Headway є свобода вибору у тому, чим займатися. Це не значить, що я можу прийти на роботу й почати грати в ігри. Але коли виникає ідея та є аргументи, навіщо це потрібно, я знаю, що її дуже легко погодять. Бонус — підтримка від колег. До прикладу, зараз нам дуже не вистачає розробників. Щоб написати вакансію, ми разом з рекрутеркою сіли побрейнштормити й накидали ідей, як краще донести наші цінності до кандидатів. Тоді поговорили з маркетологом та обрали найвдаліші канали для просування вакансії. Потім я подумав — а той текст взагалі можна комусь показувати? Ми попросили допомоги у нашого комунікаційного відділу. Дівчата почитали текст і порадили, як зробити його ще кращим. Тому підтримка колег — це не просто слова на кшталт «ти молодець, продовжуй», а допомога на ділі. Вони завжди знайдуть час «подвоїти» чи навіть «потроїти» твою ідею попри те, що в кожного є своя робота і все горить.
Про захоплення
Я з дитинства люблю їздити. Не подорожувати, а саме їздити. Мене надихає сама думка про те, що можна переміщуватися на великі відстані різними способами. На перший погляд, найкращий варіант — це літак. Але політ супроводжує низка незручностей: потрібно приїхати до аеропорту, відстояти чергу на реєстрацію, пройти митницю, ще й не факт, що з попутниками пощастить. Проводиш у повітрі декілька годин — і знову черги, очікування, зали, контроль. Є «лайтовіший» варіант — мала авіація, тобто літачки. Такі можна брати в оренду й подорожувати своїми маршрутами. Але така послуга широко доступна, наприклад, в США. В Україні ж процедура оренди не налагоджена, мало хто з пілотів готовий віддати свій літак. Якщо все-таки вийде домовитися, доведеться залишити повну вартість судна під заставу. Це дорого — від 30 тисяч доларів. Тож я обрав параплан і цим літом пройшов курс в одному з клубів. Такий «транспорт» дуже мобільний — тобі не потрібно стояти в чергах або платити за зберігання. Технічно це великий шмат спеціальної тканини розміром 20 квадратних метрів, і разом з двигуном він легко вміщається в багажник машини. Аби почати літати, достатньо просто виїхати за місто. Параплан став для мене способом усвідомити момент. У нас дуже насичений робочий графік — компанія росте й постійно з’являються нові проєкти. Хотілося зупинитися й зосередитися на моменті. Але я звик до високого темпу, тому сповільнитися не виходило. А у небі я справді якісно відпочиваю. Час наче зупиняється, а почуття загострюються.
Про навчання в парапланерному клубі
Я літаю на мотопараплані — це коли ти чіпляєш на спину «рюкзак» із пропелером та двигуном і ненадовго стаєш Карлсоном. Параплан без двигуна класно літає там, де є вітер і висхідні потоки повітря, тобто в горах або на морі. І те, й інше далеко від Києва, а витрачати вихідні на дорогу не хочеться. Цю проблему й вирішує двигун — ти наче робиш собі вітер самостійно. У клубі навчать літати на параплані за тиждень. Перша зустріч присвячена теорії та організаційним питанням. Пам’ятаю, що на ній видали книгу з теоретичними знаннями, необхідними для безпечних польотів. Цю книгу я читав так, як ніяку іншу в житті, адже від неї так чи інакше залежить моє життя в повітрі й на землі. Далі почалися практичні заняття. Найкращий час для польотів — ранок чи вечір, бо тоді атмосфера стабільна й немає різких поривів вітру. Ми приїжджали на поле і тренувалися разом з інструкторами. Ніхто не випустить тебе в небо просто так, потрібно спершу навчитися підіймати крило, виводити його нагору і тримати в повітрі. День-два ви вчитеся керувати двигуном і крилом одночасно. Й уже на четвертий день перші студенти починають літати в режимі радіокерованої моделі. У них є зв’язок із землею, а інструктор контролює весь процес і підказує, що робити. 10, 20, 30 стартів та посадок з інструктором — і після цього можна літати самостійно, адже потрібні навички вже сформувалися. Коли я згадую про перший політ, хочеться сказати щось на кшталт «розганяєшся, злітаєш — і далі купа емоцій». Це був вечір, ми літали в районі Троєщини. Я підіймаюся вгору, інструктор каже: «Можеш літати у своє задоволення, я тобі скажу, коли приземлятись». Тоді саме сідало сонце, і місто вже запалило вогні. Удалечині видно Десну та Вишгород, а внизу — 25-поверхівки Троєщини. Треба сказати, що з неба цей район виглядає дуже класно. Коли я приземлився, товариші одразу запитали: «Ну, що? Як відчуття?» А я такий дивлюся й кажу: «Потім».
Що потрібно для початку
Нещодавно в мене з’явилося власне крило та двигун. До цього літав на параплані клубу, де навчався. Загалом, обладнання коштує близько чотирьох-п’яти тисяч доларів. Ціна за крило може стартувати від тисячі доларів, залежно від моделі. Двигун обійдеться в чотири тисячі доларів та більше. Саме навчання коштує десь 500 доларів. Тим, хто хоче літати, але боїться, я дам банальну пораду: спробуйте. Не обов’язково одразу літати, спочатку можна просто спостерігати за заняттями. Коли в мене не було обладнання, я так і робив — приїжджав, дивився, як усе відбувається, і говорив із людьми. Здебільшого ті, хто літає — мотоциклісти та програмісти, тож це ще й своєрідний клуб за інтересами. Туди приходять справді цікаві люди з різноманітним досвідом.
