Ви програєте, навіть коли перемагаєте в суперечці. Ось чому

Перш ніж критикувати опонента в суперечці, варто чесно відповісти собі на два запитання. Які саме — розповідає Ірина Хоменко в уривку зі своєї нової книжки «Мистецтво суперечки» (видавництво «Віхола»).

Публікуємо уривок — перший матеріал нашої нової рубрики вихідного дня Weekend Read, де ми ділитимемося фрагментами з книжок, які скоро вийдуть в українських видавництвах.

Стратегічні можливості критики 

КРИТИКА: ВОРОГ ЧИ СОЮЗНИК У СУПЕРЕЧЦІ 

Як ви пам’ятаєте, у суперечці обов’язково є два учасники — ​пропонент і опонент. Пропонент висуває точку зору й обґрунтовує її. Його обов’язок — ​навести аргументацію і таким чином захистити свою позицію. Проте не треба забувати й про опонента. Його обов’язок у суперечці — ​це критика аргументації, яку навів пропонент.

А як ви ставитеся до критики? Чи сприймаєте її виважено? Чи, навпаки, вона викликає у вас страх, і ви намагаєтеся будь-що її уникнути? А може, вважаєте, що саме критика спричиняє негатив і агресію в суперечці?

Є такі сперечальники, хто насторожено, а іноді навіть вороже сприймає критику, вважає її причиною конфліктів і сварок у суперечці, не бачить у ній потенціалу для посилення своєї позиції. Є й такі, що ставляться до критики як до союзника, розуміють її конструктивну роль у суперечці. З одного боку, вони схильні прислухатися до зауважень з боку опонента, намагаються реагувати на них виважено, а з іншого боку — ​можуть розбудувати влучну критику щодо аргументації пропонента. Однак, попри ці якості, їм часто бракує системного бачення того, як саме критику слід інтегрувати в суперечку. У своїх діях вони здебільшого керуються інтуїцією, а не чітко вибудуваними стратегіями і тактиками. Відсутність такого структурованого підходу позбавляє критику чіткості й переконливості. Це створює ризик того, що вона врешті-решт може перетворитися на розпорошені репліки, які не сприятимуть розвитку дискусії, а лише ускладнять її.

Пропоную ознайомитися з низкою інструментів, які допоможуть вам подолати внутрішні страхи й розвинути метанавички (усвідомленість, адаптивність, рівновагу) щодо критики. Сподіваюся, що цей інструментарій стане вам у пригоді для конструктивної участі в будь-якій суперечці — ​незалежно від її масштабу чи теми.

ЧИ ГОТОВІ ВИ ДО КРИТИКИ?

Розпочнімо з простої поради: якщо ви обираєте роль опонента в суперечці, то вам треба бути готовими до критики. А що означає бути готовим?

По-перше, ви як опонент повинні розумітися на стратегічних і тактичних інструментах критики й уміти усвідомлено їх застосовувати. Не реагуйте імпульсивно на тексти пропонента. Не будуйте критику інтуїтивно, миттєво, тому, що вам так на душу лягло. Щось зачепило в аргументації супротивника, а те, що зачепило,— не сподобалося. І ось ви вже «проти». А «проти чого» і самі не усвідомлюєте. Це буде не критика — ​це буде плутанина з емоцій та почуттів, які є втіленням вашої незадоволеності чи самим пропонентом, чи уривком з його тексту, чи вашими припущеннями щодо нього, чи контекстом суперечки загалом. 

Будьте готовими критикувати усвідомлено, зважено, витончено. Надайте собі час розібратися з аргументацією супротивника, прояснити, уточнити її, поставити під сумнів те, що вам не зрозуміло.

По-друге, будьте гнучкими, коли ви критикуєте. Адаптуйтеся до співрозмовника, до його текстів, до обставин і контексту суперечки. Серед множини тих інструментів, з якими ви ознайомитеся далі, оберіть саме той, який буде найефективнішим у вашому конкретному випадку.

По-третє, зберігайте врівноваженість, емоційну стійкість. Обирайте стратегію конструктивної критики. Уникайте надмірної емоційності, базуйте критичні зауваження на фактах, логіці, здоровому глузді. Ставлячи запитання, допомагайте пропоненту уточнити його аргументацію і підсилити аргументи. Вказуючи на недоліки, запропонуйте альтернативні рішення або нові перспективи розгляду проблеми. По змозі спрямовуйте критику до знаходження спільного рішення, досягнення консенсусу.

Не критикуйте деструктивно. Не перетворюйте критику в жорстоке побиття пропонента, намагаючись вплинути на його емоційний стан за допомогою маніпуляцій, викликати у нього почуття вини, страху, приниження тощо. Не підвищуйте такою критикою агресію в суперечці. Може, ви й отримаєте перемогу, але водночас поглибите конфронтацію із супротивником, фактично зведете суперечку до конфлікту або банальної сварки. Перекричати, принизити, залякати можна будь-кого. Але яка буде ціна такої перемоги? 

СТРАТЕГІЇ КРИТИКИ. МАТРИЦЯ ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ

У суперечці ми часто стоїмо перед внутрішнім вибором: сказати чи змовчати, виступити з критикою чи не звертати уваги на недоліки аргументації пропонента. Критика — ​це не завжди камінь у город. Іноді вона — ліхтар, що освітлює слабкі місця в позиції супротивника. Та чи треба його запалювати саме зараз? Саме тому варто спершу поставити собі два питання і чесно відповісти на них:

(1) Чи маєте ви ресурси для критики?

(2) Чи є в ній сенс?

Відповіді на ці питання — ​це ваш ключ до свідомого вибору стратегії критики. Ми або погоджуємося на критику (стратегія згоди), або свідомо відмовляємося від неї (стратегія відмови). Розгляньмо різні базові варіанти відповідей на поставлені запитання і з’ясуймо, за яких умов яку стратегію краще обрати. Тут у пригоді нам стане матриця вибору стратегії.

А тепер докладніше розгляньмо ці варіанти. 

Варіант 1 

Тут усе зрозуміло. Опонент обізнаний у проблемі, яка обговорюється в суперечці. Він може сформулювати влучні критичні запитання і навести вагомі критичні зауваження щодо позиції пропонента. Крім того, він вважає, що наводити критику має сенс. Отже, тут опонентові варто обрати конструктивну стратегію згоди на критику.

Варіант 2 

У сперечальника є ресурси для критики. Спираючись на них, він зможе вибудувати обґрунтовану критику аргументації пропонента. Але постає друге питання: чи має сенс критикувати супротивника. Ось тут відповідь може бути негативною. Тобто сперечальник, діючи усвідомлено, зваживши всі ризики, обирає стратегію відмови від критики. 

За яких обставин це може статися? Розгляньмо декілька ситуацій.

Ситуація 1 

Іноді в суперечці ви можете прийняти те, що цінність збереження стосунків для вас перевершує цінність наведення критики. Замість того щоб прямо розкритикувати супротивника, ви вирішуєте промовчати й підтримати ті аспекти його аргументації, які вважаєте конструктивними. Ви розумієте, що мовчання може нашкодити вашій справі. Але для вас у цьому разі важливішим є не порушити емоційну рівновагу в суперечці. 

Ситуація 2 

У суперечці супротивник поводить себе агресивно, надто емоційно, як вербально, так і невербально. У такому випадку можна передбачити, що критика його позиції спричинить ще більшу агресію з його боку, і суперечка може перетворитися на конфлікт або сварку. У результаті ви як опонент можете бути втягнутим у безглузде сперечання, втрачаючи час, сили і нерви. Чи є сенс далі сперечатися? Може, зробити перерву або взагалі завершити суперечку? 

Ситуація 3 

Ви розумієте, що ваш співрозмовник вперто дотримується своїх переконань, нічого не бачить за власним парканом. Він підкреслено демонструє, що ваша критика йому не цікава. Хай скільки слушних критичних пропозицій ви зробите — ваші слова перекрутять, ваші думки умисно проігнорують, ваші зауваження знецінять, а разом з ними і вас особисто. Чи доцільно продовжувати суперечку в цьому випадку? Яка ваша думка?

До наведених ситуацій додам ще кілька цитат, які, на мій погляд, також дотичні до теми обговорення. Чи доводилося вам сперечатися з такими людьми?

Люди завжди недооцінюють кількість дурнів довкола… І річ не в тому, якими дурними бувають люди, подив раз у раз викликає той факт, що: а) люди, які здавалися розумними й раціональними, виявляються безнадійно дурними; б) день у день вам заважають займатися своїми справами дурні, які без попередження з’являються в найбільш невдалий момент у найменш зручному для цього місці.

Недурні завжди недооцінюють руйнівну силу дурнів. Зокрема, недурні схильні забувати, що будь-який зв’язок з дурнем — незалежно від місця, часу та обставин —  у підсумку дорого їм обійдеться. Дурість є небезпечнішим ворогом доброго, ніж злоба… Проти дурості ми беззбройні… дурість не розуміє причин, не вірить фактам, що суперечать її власним забобонам… Те, що дурний є упертим, не означає, що він є самостійним.

В усіх перерахованих ситуаціях відмову від критики можна визнати як конструктивну стратегію. Однак у житті ми можемо також стикатися і з іншими варіантами розвитку подій. Подивімося на таку ситуацію, коли ресурси в опонента є, але сенсу наводити критику немає, оскільки пропонент не намагається переконати опонента у своїй позиції. Він нічого не нав’язує — ​просто навів свою точку зору щодо певної проблеми. Далі пропонент поводить себе пасивно і не демонструє бажання її захищати. Попри таку його поведінку, опонент усе-таки обирає стратегію згоди на критику. Його критичні зауваження не спрямовані з’ясувати істину, а радше — ​це реакція на дискомфорт щодо того, що пропонент дотримується протилежної позиції. Це створює ситуацію, коли ресурси застосовуються не для конструктивного обговорення, а для тиску на пропонента, щоб виправдати свою позицію. Тобто ми маємо сильного критика без реальної потреби критикувати. Таку стратегію можна визнати деструктивною.

Варіант 3 

В опонента відсутні ресурси. Він недостатньо обізнаний у темі, у нього немає знань з обговорюваного питання. Надати переконливі критичні зауваження він не зможе. Проте ситуація складається так, що промовчати у нього немає можливості. У такому випадку доцільно буде обрати стратегію згоди, але з певними обмеженнями. Обмеження полягають у тому, що краще зосередитися не на наведенні розлогої критики (на це нема ресурсів), а на формулюванні критичних запитань, які можуть торкатися, наприклад, сумнівного характеру логіки аргументації пропонента або суперечливості аргументів, які були наведені на захист точки зору.

1. Апеляція до сумнівного характеру логіки аргументації 

Умова: сперечальник сумнівається в логіці чи послідовності аргументації пропонента. 

Форма критики: 

(1) ти сказав, що це очевидно, але можеш пояснити, чому саме? Мені поки що незрозуміло. 

(2) Мені складно зрозуміти вашу точку зору без прикладів. Чи не могли б ви їх навести? 

Перевага: така критика не претендує на експертність опонента, але стимулює пропонента до уточнень і прояснень його позиції. 

2. Апеляція до внутрішньої несуперечливості 

Умова: навіть без знання теми, опонент може помітити суперечність у твердженнях пропонента. 

Форма критики: ти кажеш, що це правильно з точки зору етики, але водночас стверджуєш, що результат не має значення. Хіба це узгоджується? 

Перевага: логічні суперечності можна виявити без глибокого знання предмета обговорення, спираючись лише на формальну логіку.

Варіант 4 

Тут в опонента немає ресурсів для критики, тому він не бачить сенсу її наводити. Доцільно в такому разі обрати стратегію відмови від критики.

Ми розглянули чотири базові варіанти під час вибору стратегії критики в суперечці. Моя порада — ​перш ніж критикувати, подумайте про вашу стратегію і спробуйте її для себе обґрунтувати, враховуючи контекст суперечки. Ви можете обрати усвідомлене рішення — ​критикувати супротивника.

Тут відразу виникне питання стосовно того, як це зробити, які тактичні інструменти можна для цього застосувати. Саме про це йтиметься в наступному розділі. 

Крім того, ви можете обрати стратегію відмови від критики, тобто вчасно зупинитися. Не піддатися на емоційні виклики, які намагаються взяти в полон ваш розум. Обрати спокій і тишу, зробити перерву або припинити сперечатися замість того, щоб укотре наводити докази неспроможності аргументації супротивника, який слухає тільки себе, вірить тільки своїм переконанням і сприймає тільки тих, хто їх розділяє.

РЕЗЮМЕ 

Критика — ​дії опонента, спрямовані на обґрунтування неприйнятності позиції пропонента. 

Види критики: (1) конструктивна критика; (2) деструктивна критика.

Конструктивна критика — ​критика, яка спрямована на знаходження спільного рішення, досягнення консенсусу. 

Деструктивна критика — ​критика, яка спрямована на перемогу будь-якими засобами. 

Стратегії критики — ​стратегія відмови; стратегія згоди.